Після десятиріччя забуття у баскетбольному Львові відродився цей славний жіночий вид спорту. Не дивно, що новостворену команду майстрів-жінок очолив Заслужений тренер України Віктор Корягін. Людина, яка віддає всю свою життєву енергію улюбленій грі. Для якої не існує жодних таємниць...

  - Вікторе Максимовичу, звідкіля така безмежна відданість баскетболу?

- Все життя баскетбол крокує пліч-о-пліч зі мною. Після закінчення інституту з 1968 року постійно працював у Львівському інституті фізичної культури. А це приблизно 25 років. Одночасно з цим з 1970-1973 був в інфізівській аспірантурі. Тоді ж віце-президент ФІБА Микола Володимирович Семашко, який завідував ще й кафедрою, залучив мене, аспіранта, до роботи зі збірною СРСР. Так і почалося. З 1970-1980 працював із різними командами Радянського Союзу. На чемпіонаті світу 1974 команда СРСР посіла перше місце. Разом із Володимиром Петровичем Кондрашиним готував команду СРСР до Олімпійських ігор 1976 року в Мюнхені. До речі, ця команда виборола золото Олімпіади. Потім, з 1976-1980 рр. працював із живою легендою баскетболу Олександром Гомельським (більше з юніорськими та кадетськими командами СРСР). На прохання спорткомітету у той самий час розпочав роботу зі збірними командами України.

- Що цікавого можете згадати з того періоду?

- Пригадую 1983 рік, коли ми виграли Спартакіаду народів СРСР у Москві. До речі, тоді у складі збірної був легендарний Володимир Рижов. У півфіналі наша команда грала зі збірною Ленінграда (тепер Санкт-Петербург, - Авт.), в якій працював Володимир Кондрашин. За кілька секунд до кінця тієї пам'ятної гри ми програвали одне очко. М'ячем володіла команда з берегів Неви, але зробила пробіжку, і втратила його. Після цього Рижов фантастичним кидком влучив у кошик. Ми перемогли з різницею в один пункт. А от у фіналі, не дивлячись на те, що у збірна Москви була дуже сильною, у нас гра пішла, як кажуть, «в одні ворота»... Тоді ми перемогли грізних москвичів. 1986 року ми повторили свій успіх. Щодо «Політехніки-Галичини», то мені довелося особисто працювати над створенням цієї команди в 1994 по 2002 рік разом із Анатолієм Заверікіним.

- Ніщо не стоїть на місці. Як еволюціонував баскетбол з плином часу?

- У першу чергу великий вплив на баскетбол мали зміни правил. Наприклад, розміри майданчика збільшилися до 28х15 метрів. Раніше він мав менші виміри - 26х14 метрів. Також баскетбол став більш мобільнішим. З'явилося багато добре фізично підготовлених високорослих гравців, які дуже рухливі. Вони вдало можуть зіграти на різних позиціях:  п'ятим, четвертим, третім номером. Виріс і тактико-технічний арсенал гравців.

- Яка специфіка роботи з жіночими командами?

- Дівчата більше піддаються тренерському впливу. Вони більш відповідальні, слухняні. Хоча і тут є свої нюанси. Жінка це - жінка. Всілякі жіночі проблеми впливають на тренувальний процес. Звісно, фізично жінки від чоловіків відстають. Наприклад, у нашому клубі бракує гравців досконало фізично-підготовлених. Необхідно враховувати і дані від Бога. Скажімо, «Політехніка-Галичина» у бігових якостях поступається тому ж таки «Дніпру» утричі. Це - своєрідний відбір. Починається він з дитячого віку. В них залишаються лише найкращі: дівчата, які стрибають вище і бігають швидше. А маючі такі дані дуже легко прищепити відповідні техніко-тактичні схеми гри.

- Яке завдання стоїть перед жіночою БК «Політехніка-Галичина» у цьому сезоні?

- Поки що ми дев'яті. Перед початком сезону, коли перед нами ставили завдання, я сказав, що ми візьмемо участь, але нас битимуть. Адже я добре знаю рівень львівського жіночого баскетболу починаючи з дитячого та закінчуючи студентським. На разі, він ще не зовсім дотягує до рівня провідних клубів жіночої ліги УБЛ. Хоча зараз ми зміцнили команду, взявши трьох сербок та одну із лідерів «Черкаських марель», - Ірину Бикову. І в той самий час підсилили свої ряди й інші клуби. В окремих випадках набагато якісніше, ніж ми. Необхідно взяти до уваги й розпал сезону. Наша болюча проблема - програш під щитами. Нам не вистачає потужного п'ятого номера. Сербка Міркова не чистий п'ятий номер, а четвертий.

- У другому колі у колектив влилося троє балканських баскетболісток. Що можете сказати про їхню гру?

- Поки що їхня гра нестабільна. Перший матч проти «Марель» вони зіграли добре, а от далі почався спад. Можливо, це пов'язано з тим, що дівчата не мали достатнього часу на підготовку. Як кажуть, потрапили з корабля на бал.

- Можливо, на заваді перед сербками стоїть мовний бар'єр?

- Ні. Вони чудово розуміють українську мову. В обох мовах є багато спільного. Швидше за все проблема у часі. На жаль, у них не було достатньо підготовки, щоб влитися у нашу команду.

- В останньому матчі проти івано-франківської БК «Галицька Академія» Ваша команда була близька до перемоги (БК «Політехніка-Галичина» -- БК «Галицька Академія» 70:72). Чого не вистачило у потрібний момент?

- Можливо, надмірне хвилювання у перших двох чвертях зустрічі. У великій перерві я звернув увагу дівчат на деякі негативні сторони, вніс певні корективи в тактику гри. Зокрема, на гру в захисті. Я так і сказав: «Мобілізуйте себе, активніше йдіть на щит». Щоб перемогти у західноукраїнському дербі нам не вистачило буквально однієї хвилини. Бо психологічна перевага наприкінці була на нашому боці.

- Кого можете виділити з гравців «Політехніки-Галичини»? У команді є лідер?

- Із нових гравців це Бикова та Міркова. Молодь поки що не готова до довгої боротьби. Скажімо, щоб боротися з командами класу дніпропетровського «Дніпра» та київського «Динамо» нам не достатньо львівських вихованок. Зараз ведемо переговори про перехід до нас хорошого гравця на позицію центрової. Якщо б такий гравець в останній грі у нашому складі був проти «Галицької Академії», ми б перемогли. Що стосується високорослих гравців - у команді їх має бути, як мінімум два. А в нас нема жодного.

- Як налаштовуєте дівчат на два наступні домашні матчі?

- Гравців налаштовую, як на домашні так і на виїзні зустрічі. Завжди кажу їм, що зараз не залишилось команд, проти яких можна грати розслаблено. Перемагатимемо лише тоді, коли будемо напружено і довго працювати. Що стосується наступних домашніх матчів проти Одеси та Сімферополя - це сильні клуби, які укріпилися. БК «Сімферополь» взяв двох сербок. Зараз перед нами стоїть завдання потрапити до вісімки найсильніших.

- На Ваш погляд, що головніше у баскетболі: імпровізація чи «схема»?

- Насамперед має бути відпрацьована хороша тактика у захисті. Тоді в нападі буде набагато легше грати, бо з'явиться швидкий відрив. Хоча, в ході комбінацій можна й зімпровізувати. Це просто треба відчути.

- Якими якостями має бути наділений баскетболіст, щоб стати гарним гравцем?

- Перш за все характером. Якщо він є від Бога, тоді баскетболіст б'ється, думає приносить користь команді на майданчику. Серед львів'янок можу відзначити молоду Ірину Кусик. Це зважаючи на те, що у неї нема вражаючих антропометричних даних. Найголовніше, що у боротьбі вона вміє прийняти вірне рішення, не розгубиться.

- Як Ви оцінюєте рівень жіночої Української баскетбольної ліги?

- Рівень - солідний. Є декілька дуже сильно укомплектованих колективів: «Дніпро» (Дніпропетровськ), «Динамо» (Київ), «Південна Пальміра» (Одеса) та Запоріжжя. Тобто клуби з традиціями у жіночому баскетболі. Якщо ж взяти Львів, востаннє команда нашого міста грала ще у 90-му році в чемпіонаті СРСР. Відтоді утворилася величезна прірва. Тому зараз намагаємося відродити львівський жіночий баскетбол. Але для цього потрібен час. Щоб у місті Лева був жіночий баскетбол потрібно щонайменше 5-7 тренерів для ДЮСШ.

 Мстислав КОЦЬКИЙ-БОБ'ЯК