Угоду із «Політехнікою-Галичиною» кандидат у збірну Латвії Юріс Умбрашко підписав більше тижня тому. Контракт розрахований на п’ять місяців. Головний тренер «студентів» Валентин Воронін добре знає можливості новачка, а латвієць знайомий із багатьма теперішніми своїми одноклубниками. Тож багато часу на адаптацію він не потребує. Перше у Львові ексклюзивне інтерв’ю Юріс Умбрашко дав «Погляду».

– Чим ви займалися по завершенні попереднього сезону?

– Влітку приїхав у Ригу. Спершу відпочивав, згодом приступив разом із гравцями «Вентспілса» до тренувань. Тренувався з ними доти, поки існувала ймовірність підписати із командою контракт. Але ми з керівництвом клубу домовитися не змогли. Тому із «Вентспілса» поїхав. Міг далі з ними тренуватися, але перспективи працевлаштуватися там у мене не було, страховки теж. Тож якби травмувався, довелося б лікуватися за власні кошти. Згодом  надійшла пропозиція поїхати на оглядини в грецький «ПАОК». Разом із цією командою тренувався тиждень. Наставник «ПАОКу» запевняв, що хотів би залишити мене в команді. Але президент клубу хотів підписати угоду із іншим гравцем, який грав на моїй позиції. Не знаю, як йому це вдалося, але він упродовж того ж дня змусив тренера змінити свою думку. Був ще один варіант працевлаштування у Греції – «Олімпіада-Патро». Але в цього клубу, як з’ясувалося, були фінансові проблеми. А вже після цього у мене виник варіант зі Львовом. Так я опинився у вашому місті.

– Як оціните свою теперішню форму?

– Я постійно підтримував форму – в Латвії, Греції. Мої фізичні кондиції хороші, а для того, аби зміг показати свої найкращі якості, мені вистачить 1-2 матчів.

– Наставник «Політехніки-Галичини» Валентин Воронін каже, що добре знає вас і ваші можливості. Коли ви з ним познайомилися?

– Із Валентином Вороніним ми познайомилися тоді, коли я грав за южненський «Хімік». Він мешкав у той час в Одесі й часто приїздив на матчі моєї команди. Після ігор ми з Валентином Петровичем часто обговорювали перипетії гри. Не можу сказати, що добре знаю теперішнього свого наставника, як людину, але, як фахівець він мені знайомий.

– Окрім того, ви знайомі із багатьма теперішніми «політехами»…

– Так, із Ярославом Зубрицьким ми разом грали за «Хімік», із Володимиром Гуртовим грав у «Черкаських мавпах», зі збірної Білорусії знаю Дмітрія Кузьміна. Також знайомий із Павлом Улянко.

– За цьогорічним розіграшем української Суперліги стежили?

– Переглядати матчі не мав можливості, стежив лише за результатами по Інтернету. Дуже радий за «Політехніку-Галичину», за хлопців, які грають у цій команді та Львів. Ваше місто мені дуже подобається. «Політехніка» влітку укріпилася хорошими гравцями. Цих баскетболістів, мабуть, недооцінили в інших командах, а у Львові їм дали шанс й вони розкрилися. Дізнавшись про перемогу «політехів» над «Азовмашем» не був здивований. Більшість підопічних Валентина Вороніна грали в серйозних командах і мають хороший потенціал. Сам наставник вигравав чемпіонат України, є не поганим фахівцем, психологом, тому і львів’яни демонструють результат.

– Ви знайомі безпосередньо із російським, українським, латвійським та трішки грецьким чемпіонатом. Можете порівняти баскетбол цих країн?

– У російському чемпіонаті задіяні значні кошти. Тому їхні клуби мають можливість купувати дуже дорогих гравців, відтак рівень Суперліги дуже високий. Думаю, російський чемпіонат на одному рівні перебуває із чемпіонатами таких країн, як Іспанія та Італія. В Росії, як і в Україні, відчутний вплив слов’янської школи. Тому чемпіонати цих країн схожі. В Латвії нині на високому рівні грають лише три команди, інші ж не можуть їм скласти конкуренції. Схожа ситуація в Греції, де також на рівних грають лише три команди, а інші їм поступаються. В Греції пропагують силовий баскетбол, гру від оборони, тому там впродовж матчу команди набирають не багато очок, в середньому 60 пунктів.

– А де баскетбол популярніший – у вас на батьківщині чи в Україні?

– Наприкінці 90-х років минулого століття в Латвії був справжній баскетбольний бум. Згодом ажіотаж значно зменшився. А зараз помітні зміни у цьому плані в кращий бік. Але в Україні більше хороших команд, які зацікавленні у власному прогресі, виході на якісно кращий рівень. Безумовно, за таких обставин популяризувати баскетбол простіше.

– У вас є досвід виступів за збірну Латвії, але впродовж останнього часу вас в національну команду не залучали. Це пов’язано із тим, що ви шукали нове місце праці?

– Ні, мабуть не з цим це пов’язано. Коли ще гравцем «Хіміка» перебував на тренувальному зборі збірної Латвії, тодішній наставник южненців Звездан Мітровіч для підготовки до чемпіонату викликав мене у розташування своєї команди. Тренерський штаб збірної відпускати мене не хотів. Але оскільки я мав контракт із «Хіміком», то таки покинув табір своєї національної команди. За регламентом ФІБА, наставники збірної мають визначений час для виклику гравців. А наставник латвійців якось неправильно відреагував й після цього інциденту на мене навіть не дивився. Навіть попри те, що попередній сезон в ігровому плані був для мене кращим, аніж той, який я провів у «Хіміку», в збірну мене більше не кликали. Можливо, ситуація зараз зміниться. Адже Федерація баскетболу Латвії нині шукає нового тренера для збірної.

– Із «Політехнікою-Галичиною» ви підписали угоду лишень на п’ять місяців. Такий короткий термін контракту – це ваша ініціатива чи пропозиція клубу?

– (Після паузи) Це за взаємною згодою сторін.

– А від чого залежить ваше рішення про припинення чи продовження співпраці? Від фінансового аспекту чи чогось іншого?

– Я про це наразі не думаю. Нині головними для мене є гра, показати своє вміння, а ближче до завершення сезону міркуватиму над продовженням кар’єри.

 

prosport.lviv.ua

 

Першоджерело:

Олег Наливайко, «Новий Погляд»